Поки техно-еліта грається в пісочниці, ринок праці перетворився на м'ясорубку

Нагорі точаться нескінченні суперечки про те, коли штучний інтелект остаточно вирветься на волю і захопить світ. Я дивлюся на те, що відбувається, з ринку праці й бачу інше: він уже тут, і наслідки видно сьогодні. Тільки б'ють вони не термінаторами з голлівудських фільмів, а по профі своєї справи, які роблять цей світ робочим. І всю цю драму романтизують під соусом неминучості.

І найогидніше в усій цій історії: гробове мовчання. Лідери думок з екранів і в затишних подкастах далі міркують про світле завтра та екзистенційні загрози. Їм зручно жити в цій казці. Їм не треба сидіти в чергах із тисяч відгуків на одну вакансію і доводити на лайв-кодингу, що ти не вчора народився. А ми, фахівці, люди аж ніяк не дурні й чудово розуміємо, що насправді відбувається.

Поки медіа зайняті шоу для відволікання уваги, картина виглядає сюрреалістично:

• Хлопчик образився, що йому не дали цукерку, і пішов війною. Потім почав публічно цькувати тих, хто цю цукерку пошкодував. І головне, нескінченно бреше: каже одне, а наступного дня заявляє, що мав на увазі зовсім інше.
• Дорослий дядько запускає літаючі машинки. Людям тим часом банально нічого їсти.
• Звірятко сидить у клітці, і всі експерти з розумним виглядом обговорюють: «Ой, а що буде, якщо воно втече? Як його ловити?»

Питання подають як екзистенційне. Мені воно здається дитячим белькотінням. Справжня системна криза вирує зовсім в іншому місці.

Я поговорив із представниками сотень компаній як кандидат на позицію програміста. Ось патерн, який повторюється раз у раз і від якого волосся стає дибки:

1. Тисяча відгуків на одну позицію. На вакансії приходять сотні й тисячі резюме. Роботодавець отримав абсолютну владу: диктуй будь-які умови, бо ринок завалений зневіреними профі, готовими демпінгувати.
2. Вимога п'яти ролей в одній особі. Від однієї людини чекають готовий продукт: систему з архітектурою, надійною авторизацією, білінгом, якісним людським дизайном і продакшен-якістю рівня цілої команди. І все це за тиждень. Раніше над таким стеком пів року працювало сильне ядро з п'яти людей. Так, один програміст із ШІ встигає багато, я знаю це з власного досвіду. Але практично всі ділянки системи існують не просто так і потребують виважених рішень професіоналів. Інфраструктура і стабільний реліз за тиждень лишаються казкою для менеджерів, які ніколи не писали продакшен-код руками.
3. Прайс галери нової епохи. За такий обсяг роботи пропонують скромні 1000-2000 доларів на місяць і негласний режим 24/7. Інженер має взяти розмиту ідею замовника і самотужки дотягнути її до продакшену: продукт, дизайн, розробка, інфраструктура, тести.

І зовсім мерзенно те, що деякі компанії будують бізнес на роздутій бульбашці: поки тисяча класних фахівців гризе одне одному горлянки за місце, завжди знайдеться той, хто погодиться працювати за копійки і без сну.

Інженерна думка не живе за шаблоном. Кожне нетривіальне завдання вимагає спроєктувати рішення, на яке йдуть когнітивний ресурс, пам'ять і глибока увага. Інженер може вигоріти дотла просто тому, що захопився складною архітектурною проблемою і спалив свій ресурс без жодного тиску ззовні.

Саме тому в нормальних компаніях завжди були нормальні умови: гнучкість, культура відпочинку, відсутність мікроменеджменту і фокус на результаті. Це не примха, а виробнича необхідність. Втомлений мозок пише баги. У розподілених системах і білінгу кожна помилка коштує чималих грошей.

Але сьогоднішні ефективні менеджери цього не розуміють. Вони економлять на умовах праці й отримують техборг космічних масштабів, плинність кадрів і постійне переписування коду. Продукт виходить дешевим у день запуску і золотим в усі інші дні. Наговнокодять продуктів, і розплачуватися за це будуть самі бізнеси. Про те, як цінність інженерної праці змінюється разом з економікою, я вже писав у статті «Інженер гірший за алкоголіка».

Проходження співбесід стало окремою навичкою. Офер сьогодні доводить лише те, що людина вміє пройти сито HR-фільтрів і розв'язувати алгоритмічні задачки на час, а якість реальної інженерної роботи він гарантує слабко.

Коли на вакансію прилітає тисяча відгуків, воронка найму обирає найкращих у проходженні співбесід. Але, з мого досвіду, це не завжди найкращі розробники.

В одній із компаній я почув цю фразу дослівно. Мені пояснили, що моя премія, моє зростання і мої досягнення напряму залежать від загального фінансового прибутку бізнесу.

Але інженер пише код і будує архітектуру. Жорстка прив'язка його доходу до комерційних ризиків компанії додає величезне навантаження поза інженерними задачами. Програміста змушують розділяти бізнес-ризики, водночас урізаючи оплату до рівня джуніорського аутсорсу десятирічної давнини. Навантаження зростає вдвічі, оплата падає, а правила гри грають в одні ворота.

Поки нагорі мусолять цукерки, літаючі машинки і звіряток, унизу вже сталося те, чого всі боялися:

ШІ і криза найму знецінили працю досвідчених фахівців, перетворивши їх на витратний матеріал.

Я бачу це на власні очі, чую на власні вуха і відчуваю на собі. Про це мовчать, бо системі вигідна тиша?

Можливо, цю модель пора переглядати з самого початку, на рівні базових принципів індустрії?

Якщо у вас схожа історія, якщо ви теж відчуваєте цей цинізм ринку або кардинально не згодні зі мною, буду радий усім вашим коментарям. Мені дуже цікаво побачити, як це виглядає в інших. А може, це я десь втратив відчуття реальності, і так тільки в мене?